Це скульптури-обереги, присвячені темі опори й крихкості. Вони створені шляхом зняття зліпків із реальних милиць та палиці, які підтримували тіло коханого художниці. Тіло, яке потребувало опори, саме стало образом сімейної сили, але й сили, що виснажується.

Скульптури виглядають монументально, але матеріал — поліефірна смола — крихкіший за скло. Він не має каркасу чи армування, лише вразливі сухі квіти всередині. Квіти — ламкі й старі, як тіло бабусі-цілительки, що все життя була опорою для сім’ї. У їхній крихкості зчитується досвід поколінь: навіть ті, хто підтримував інших, потребують підтримки.

Милиці й палиця перемотані бинтами в місцях тріщин. Це ті самі бинти, якими колись обмотували кінцівки коханого, батька дитини. Бинти стали не лише медичним жестом, але й знаком турботи, домашнього лікування, продовження життя у межах сімейної близькості.

«Милиці, які памʼятають його зшите тіло» — це символ усього, що утримує нас, коли ми більше не можемо стояти: крихка опора, що тримається не силою матеріалу, а силою пам’яті, турботи й спільного виживання.