Ця серія народилася з простого жесту — купівлі тюльпанів у старшої жінки на харківському ринку. У цьому акті було щось більше, ніж обмін: передання крихкого знаку турботи, виживання й спільності під час війни.

Відлиті у прозорій поліефірній смолі з вкрапленнями цілющих трав, тюльпани зберігають не свою природну красу, а стан переходу — між життям і пам’яттю, між побутом і ритуалом. Це квіти, які вже не пахнуть і не зів’януть: вони втратили здатність бути живими, але набули іншого виміру — стати капсулами досвіду, оберегами у світі, де крихкість перетворюється на стратегію виживання.

Тюльпани постають як жертви без божества, ритуальні залишки, що відсилають до пам’яті втрат і одночасно до можливості нового проростання. У них — відчуття тимчасового дому-примари, який не має стін, але зберігає сліди присутності.

Ця робота виростає зі спроби прийняти власну вразливість як єдину опору. Тюльпани тут не символ весни й оновлення, а свідки війни та вигнання. Вони дарують штучне щастя, але водночас залишаються прозорими нагадуваннями про те, що життя проростає навіть на уламках втрати.

‍